Блок на радість через порівняння з гіршим/Blok na radosť cez porovnanie s horším
По небу швом йде лінія від літака, десь вище світить обіднє сонце. Перед молодим хлопцем в кав’ярні стоїть смачна кава, а навпроти нього сидить його друг. І там, у закладі, під гомін відвідувачів звучать головні слова зізнання:
— Мені соромно бути таким щасливим і мати все добре в той час, коли у них немає світла і кожен день обстріли.
Співрозмовник опустив очі на скатертину. Вивчаючи її і саме формулюючи правильні слова, він обережно промовив:
— Розумію. Але якщо ми здамося суму, то навіщо всі ті прапори на кладовищі? — голос співрозмовника на мить відобразив дотик солі до рани. — Всі ті квіти, що стелять дорогу… Думаю, у всіх зараз йде свій бій з тим самим відчаєм, але нас багато і нас не подолати.
Пролунав тихий сміх.
— Ага, ти правий. Тим не менш, моментами все одно важко.
— Коли було б легко, можливо, було б не так цікаво. Пішли вже пройдемось, мені ще писати домашку.
***
Велика сміливість криється в таких інтимних розмовах. Ця відвага допомагає зробити перший крок до того, щоб зрозуміти себе, розділити свої переживання з іншим і зняти блок на радість, який іноді називають «синдромом вцілілого».
Часто буває і так, що наша несвідомість править балом: нізвідки підсовує нам відчуття гніву, сорому, провини, суму, ненависті чи розгубленості. Інтенсивних емоцій, що гризуть зсередини, але не мають логічного пояснення з тим, що відбувається прямо зараз із нами. Ніхто нас не ображає, навколо все спокійно і добре. Люди радіють сонцю, горнятку чаю чи кави, зеленим паркам чи легенькому вітру, створюють веселий гомін, а щось всередині нас починає закипати. Виринає думка: «Як же це несправедливо. Та як взагалі я можу радіти, коли вони сидять в окопах?»
Тож чому ми забороняємо собі радіти?
Існує таке поняття, як «синдром вцілілого» – цe не просто про «поганий настрій», а про когнітивне викривлення. Мозок помилково вважає, що наші страждання можуть якимось чином полегшити страждання інших. Він шепоче, що ця чашка кави – зрада для тих, хто зараз без світла, кому так нелегко. Що наша тиша – образа для тих, хто чує вибухи і живе сиренами.
З цими думками ми починаємо вимірювати власне життя лінійкою чужого болю, і ця лінійка завжди робить нас «недостатньо гідними» радості.
Проте істина полягає в тому, що паралізована провиною людина не може бути опорою іншим. Коли ми відмовляємося від власного світла, ми не додаємо його тим, хто знаходиться в темряві. Ми просто збільшуємо загальну кількість темряви у світі.
Але це ще не значить, що нам не можна сумувати, злитися, ображатися. Ні, ці емоції – показник того, що відбувається щось, що нам не подобається, і це виправдано, дивлячись на події в світі. Проблема скоріш в тому, що якщо ігнорувати чи не опрацьовувати ці емоції, вони починають впливати на якість нашого життя. Через них ми хворіємо смутком та тривогою, а потім днями не маємо настрою…
Тож як розблокувати право на радість?
Щоб вийти з цього стану, важливо спробувати декілька кроків:
1. Легалізувати свої почуття
Сором – це не щось погане про вас, це ознака вашої людяності. Те, що ви відчуваєте біль за інших, означає, що ваше серце живе.
2. Розділити відповідальність
Варто усвідомити, що ви не несете відповідальності за дії агресора. Ви не винні в тому, що хтось страждає, бо це було не ваше рішення нести руйнування. Ваша радість – не дії проти тих, кому погано, це дії проти агресора. Бо його ціль – подавити нас, ввігнати в стан суму і розпачу. А наша ціль – підтримувати своє ментальне здоров’я.
3. Вважати радість ресурсом
Сприймайте приємні моменти не як розвагу, а як «підзарядку акумулятора». Щоб допомагати, донатити, працювати та підтримувати себе та інших, вам потрібна енергія. І навіть банальна посмішка на вашому обличчі – для когось мотивація триматися, вектор позитивного напрямку.
4. Заміна самобичування на дію
Іноді, коли емоції стають нестерпними, найкраще, що ми можемо зробити, – це дія. Маленький донат, зустріч з друзями або дзвінок близьким допомагають перетворити пасивне страждання на активну підтримку.
***
Над кав’ярнею продовжувало сяяти сонце, лінія від літака розчинилась в синяві. Друзі мовчки йшли в сторону парку, на їхніх плечах чомусь стало менше камінців. Вони відчували, що несуть подібну ношу, і що їхні емоції нормальні.
Вони зрозуміли головне: триматися – це не лише залишитися в живих фізично, а й зберігати в собі здатність відчувати життя. Смакувати каву, цінувати розмову і не дозволяти війні вбити в собі радість, бо без неї гаснуть свічки і шириться темрява відчаю.
Жити з маленькими радощами – це теж свого роду супротив. І сьогодні він почався з чесного зізнання за столиком в кав’ярні.
Slovenská verzia
Na nebi ako šev ostáva čiara po lietadle, niekde vyššie svieti poludňajšie slnko. Pred mladým chlapom v kaviarni stojí chutná káva a oproti nemu sedí jeho priateľ. A tam, v podniku, pod vravou návštevníkov, zaznejú hlavné slová priznania:
— Hanbím sa za to, že som taký šťastný a že sa mám dobre v čase, keď oni nemajú elektrinu a každý deň čelia ostreľovaniu.
Spoločník sklopil oči na obrus. Študujúc ho a práve formulujúc tie správne slová, opatrne prehovoril:
— Rozumiem. Ale ak sa poddáme smútku, načo sú potom všetky tie vlajky na cintoríne? — hlas spoločníka na okamih odrazil dotyk soli v rane. — Všetky tie kvety, ktorými vystielajú cestu… Myslím, že každý teraz vedie svoj vlastný boj s tým istým zúfalstvom, ale je nás veľa a sme neprekonateľní.
Zaznel tichý smiech.
— Aha, máš pravdu. Napriek tomu je to chvíľami stále ťažké.
— Keby to bolo ľahké, možno by to nebolo také zaujímavé. Poďme sa už prejsť, musím ešte písať domácu úlohu.
***
Veľká odvaha sa skrýva v takýchto intímnych rozhovoroch. Táto odvaha pomáha urobiť prvý krok k tomu, aby človek pochopil seba, zdieľal svoje prežívanie s iným a odstránil blok na radosť, ktorý sa niekedy nazýva „syndróm preživšieho“.
Často sa stáva aj to, že naše nevedomie „ťahá za nitky“: odnikiaľ nám podsúva pocity hnevu, hanby, viny, smútku, nenávisti či zmätenosti. Intenzívne emócie, ktoré nás hryzú zvnútra, hoci nemajú logické vysvetlenie vzhľadom na to, čo sa s nami práve teraz deje. Nikto nás neuráža, naokolo je všetko pokojné a dobré. Ľudia sa tešia zo slnka, šálky čaju či kávy, zelených parkov alebo jemného vánku, vytvárajú veselý ruch, a v našom vnútri začne niečo vrieť. Vynorí sa myšlienka: „Aké je to nespravodlivé. Ako sa vôbec môžem radovať, keď oni sedia v zákopoch?“
Tak prečo si zakazujeme radovať sa?
Existuje pojem ako „syndróm preživšieho“ – nie je to len o „zlej nálade“, ale o kognitívnom skreslení. Mozog sa mylne domnieva, že vaše utrpenie môže nejakým spôsobom zmierniť utrpenie iných. Šepká vám, že táto šálka kávy je zradou voči tým, ktorí sú teraz bez svetla, ktorým je tak ťažko. Že vaše ticho je urážkou pre tých, ktorí počujú výbuchy a žijú so sirénami.
S týmito myšlienkami začíname merať vlastný život pravítkom cudzej bolesti a toto pravítko nás vždy robí „nedostatočne hodnými“ radosti.
Pravda však spočíva v tom, že človek paralyzovaný vinou nemôže byť oporou pre druhých. Keď sa vzdávame vlastného svetla, nepridávame ho tým, ktorí sú v tme. Len zväčšujeme celkové množstvo tmy vo svete.
To však neznamená, že nesmieme smútiť, hnevať sa či cítiť krivdu. Nie, tieto emócie sú ukazovateľom toho, že sa deje niečo, čo sa nám nepáči, a vzhľadom na udalosti vo svete je to opodstatnené. Problém je skôr v tom, že ak tieto emócie ignorujeme alebo ich nespracovávame, začínajú ovplyvňovať kvalitu nášho života. Kvôli nim ochorieme na smútok a úzkosť, a potom celé dni nemáme náladu…
Ako teda odblokovať právo na radosť?
Aby ste sa dostali z tohto stavu, je dôležité vyskúšať niekoľko krokov:
1. Legalizujte svoje pocity
Hanba nie je niečo zlé, je to prejav vašej ľudskosti. To, že cítite bolesť za druhých, znamená, že vaše srdce žije.
2. Rozdeľte zodpovednosť
Stojí za to si uvedomiť, že nenesiete zodpovednosť za činy agresora. Nie ste vinní za to, že niekto trpí, pretože priniesť skazu nebolo vaším rozhodnutím. Vaša radosť nie je namierená proti tým, ktorým je zle, sú to činy proti agresorovi. Pretože jeho cieľom je potlačiť nás, uvrhnúť nás do stavu smútku a zúfalstva. Naším cieľom je udržiavať si duševné zdravie.
3. Berte radosť ako zdroj
Vnímajte príjemné chvíle nie ako zábavu, ale ako „dobíjanie akumulátora“. Aby ste mohli pomáhať, darovať, pracovať a podporovať seba a iných, potrebujete energiu. Aj banálny úsmev na vašej tvári je pre niekoho motiváciou vytrvať, «vektorom pozitívneho smeru.
4. Nahraďte sebaobviňovanie aktivitou
Niekedy, keď sa emócie stanú neznesiteľnými, to najlepšie, čo môžeme urobiť, je čin. Malý dar, stretnutie s priateľmi alebo telefonát blízkym pomáhajú premeniť pasívne utrpenie na aktívnu podporu.
***
Nad kaviarňou naďalej žiarilo slnko, čiara od lietadla sa rozplynula v modrej hlbine. Priatelia mlčky kráčali smerom k parku, na ramenách akoby mali o pár kameňov menej. Cítili, že nesú podobné bremeno a že ich emócie sú normálne.
Pochopili to hlavné: vydržať neznamená len prežiť fyzicky, ale aj zachovať si v sebe schopnosť cítiť život. Vychutnať si kávu, vážiť si rozhovor a nedovoliť vojne zabiť v sebe radosť, pretože bez nej hasnú sviečky a šíri sa temnota zúfalstva.
Žiť s malými radosťami – to je tiež druh odporu. A dnes sa začal úprimným priznaním pri stolíku v kaviarni.
Використані матеріали, при написанні есе/Zdroje
Книги/knihy:
Лівін, М., & Терлез, С. (2022). Що зі мною? Психологічна допомога собі та іншим у часи війни. Віхола.
Livin, M., & Terlez, S. (2022). Čo je so mnou? Psychologická pomoc sebe a iným v čase vojny. Vikhola.
Аудіовізуальні матеріали (підкасти)/Audiovizuálne materiály (podcasty):
Лівін, М., & Терлез, С. (2022–2024). Простими словами [Аудіоподкаст]
Livin, M., & Terlez, S. (2022–2024). Jednoduchými slovami [Audiopodcast]. The Village Ukrajina.
Статті з онлайн-видань/Články:
Al Jazeera. (2022, April 6). ‘Only the dead feel no guilt’: Ukrainian refugees on surviving. https://www.aljazeera.com/features/2022/4/6/only-the-dead-feel-no-guilt-ukrainian-refugees-on-surviving
Picheta, R. (2023, November 13). Surviving survivor’s guilt. Psychology Today. https://www.psychologytoday.com/us/blog/emotional-behavior-behavioral-emotions/202311/surviving-survivors-guilt
Psychology Today. (n.d.). Survivor guilt. https://www.psychologytoday.com/us/basics/survivor-guilt
The Kyiv Independent. (2023). Less-known casualty of war: Ukrainians’ mental health. https://kyivindependent.com/lesser-known-casualty-of-war-ukrainians-mental-health/
